Всі банківські операції за ознакою фінансового посередництва діляться на два класи: пасивні та активні (рис. 11.2).

Операції по залученню коштів називаються пасивними.

Операції з розміщення грошових коштів називаються активними.

В результаті пасивних операцій банк формує свої банківські грошові ресурси.

В результаті активних операцій банк розміщує свої ресурси серед позичальників (споживачів грошових коштів), одержувачів коштів, а також вкладає їх в різні фінансові інструменти (облігації, векселі, інші цінні папери) і об'єкти інвестування (нерухомість, основні засоби для формування матеріально-технічної бази своєї діяльності і ін.).

Більшість активних операцій мають на меті отримання прибутку.

Відповідно ресурси, акумульовані в результаті пасивних операцій, в банківській практиці називають пасивами, а ресурси, розміщені (вкладені у що-небудь) - активами банку.

Мал. 11.2. Пасивні і активні операції банку

Ресурси комерційного банку мають чотири джерела:

• • кошти акціонерів (пайовиків);
• • власний прибуток банку;
• • кошти клієнтів;
• • позикові кошти.

Джерела банківських ресурсів і їх розміщення представлені на рис. 11.3.

Мал. 11.3. Джерела банківських ресурсів і їх розміщення

Відповідно з цих джерел формуються пасиви банку. Вони діляться на дві великі групи:

• • пасиви, сформовані з коштів акціонерів і з власного прибутку, називають власним капіталом банку;
• • пасиви, сформовані у вигляді залишків коштів на рахунках (розрахункових, поточних) клієнтів, а також отримані банком на позикової основі, називають залученими коштами.

У свою чергу, власний капітал банку складається:

• - зі статутного капіталу (КК), сформованого з коштів, що надійшли на оплату акцій (часток КК) від акціонерів (пайовиків);
• - резервного фонду банку та інших фондів (накопичення спеціального призначення), а також резервів, сформованих на можливі втрати по позиках, на знецінення цінних паперів. Ці фонди і резерви формуються самим банком з власного прибутку;
• - поточного прибутку (нерозподіленого), що знаходиться в обороті.

До залучених коштів відносяться:

• а) кошти клієнтів на розрахункових рахунках. Під клієнтами у вузькому сенсі [1] розуміються будь-які юридичні особи, а також індивідуальні підприємці, які відкрили в банку рахунки для проведення і отримання платежів. Це можуть бути державні і недержавні підприємства, комерційні і некомерційні організації, а також кредитні організації, включаючи банки, що мають у цьому банку кореспондентські рахунки;
• б) кошти, отримані в результаті позик і боргових зобов'язань (позикові кошти):
  • - отримані міжбанківські кредити;
  • - депозити (вклади) юридичних і фізичних осіб;
  • - кошти, отримані в результаті продажу банком власних боргових зобов'язань у вигляді цінних паперів (депозитних і ощадних сертифікатів, векселів, облігацій).

Пасиви мають дві основні властивості - це платність і терміновість, які важливі для економіки банку і його ліквідності.

Банківські ресурси є платними, але сильно розрізняються в цьому відношенні між групами. За власні ресурси (власний капітал) банк сплачує дивіденди акціонерам зі свого прибутку. Великі банки з метою підтримки свого іміджу і ринкової вартості своїх акцій щорічно платять своїм акціонерам досить високі дивіденди. У таких банків власний капітал є дорогим ресурсом.

З точки зору платності (вартості для банку) залучених коштів велике значення має розбивка цієї групи ресурсів на кошти клієнтів на розрахункових рахунках і на позикові кошти. Ціна для банку "клієнтських грошей" в кілька разів нижче, ніж ціна позикових коштів, що залучаються на фінансовому ринку. Тому гроші на розрахункових рахунках клієнтів як банківський ресурс є практично безкоштовними. Навпаки, найдорожчими є ресурси на позикової основі.

Велике значення має поділ пасивів за строками. Так, власним капіталом банк володіє постійно (безстроково). Кошти клієнтів відносяться до засобів "до запитання" - клієнт в будь-який момент має право списати залишок на розрахунковому рахунку. Отже, банк повинен обережно користуватися клієнтськими грошима, зберігаючи певний резерв ліквідності.

Позикові кошти але термінами залучення діляться на наступні:

• - до запитання;
• - короткі (на термін до 30 днів);
• - короткострокові (від 31 дня до 1 року);
• - середньострокові (від 1 року до 3 років);
• - довгострокові (понад 3 років).

Банківські ресурси, сформовані на основі позики, мають терміновий характер.

Пасивні операції поділяються за джерелами формування банківських ресурсів:

• • на операції, пов'язані з формуванням статутного капіталу банку (з внесків акціонерів);
• • операції, що формують резервний фонд, спеціальні фонди і резерви (з прибутку і емісійного доходу);
• • операції по відкриттю розрахункових рахунків клієнтів і кредитування цих рахунків;
• • операції депозитні, різні по термінах і видах вкладів;
• • міжбанківські операції по залученню кредитів і депозитів інших банків;
• • операції з продажу (розміщення) цінних паперів боргового характеру власної емісії (депозитні та ощадні сертифікати, векселі, облігації).

Залучені кошти є зобов'язаннями банку. До зобов'язань банку належать: залишки па розрахункових та інших поточних рахунках клієнтів, позикові кошти, а також нараховані, але не виплачені відсотки за вкладами і депозитами, відсотки за випущеними банком борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, депозитних і ощадних сертифікатів).

Власний капітал банку не є його зобов'язанням.

Активи, або розміщені кошти, підрозділяються але об'єктам і сферам вкладень, в якості яких виступають: грошові кошти (національна та іноземна валюта), дорогоцінні метали і дорогоцінні камені, кредити різним типам позичальників і на різні цілі, цінні папери, нерухомість, матеріально-технічні засоби та ін.

Таке групування активів носить найбільш загальний характер. Зокрема, кредити як грошовий капітал функціонують в різних сферах і галузях народного господарства і спрямовуються на формування різних кінцевих об'єктів інвестування (вкладень): матеріальних оборотних коштів і основного капіталу. Разом з тим це угруповання відображає історично склалися сфери банківських вкладень і закріплена певними розділами банківського балансу.

У балансах банків відповідно до Плану рахунків кредитних організацій, прийнятим в російській практиці, виділяється наступний склад банківських активів (активних операцій):

• • залишки грошових коштів на кореспондентських рахунках;
• • залишок готівки в касі банку;
• • обов'язкові резерви в ЦБ РФ (резервні вимоги);
• • іноземна валюта;
• • кредити видані;
• • вкладення в цінні папери;
• • інвестиції в статутний капітал інших підприємств;
• • вкладення в дорогоцінні метали і камені;
• • вкладення в нерухомість;
• • матеріально-технічна база банку;
• • інші активи.

Активи банку мають наступні властивості:

• • ліквідність - здатність швидко перетворюватися в гроші без втрати ринкової вартості;
• • прибутковість - здатність активу приносити дохід;
• • ризикованість (надійність) - здатність активу до повернення без втрати своєї номінальної суми;
• • терміновість.

Ліквідність активів залежить від стану (рівня активності) конкретних сегментів фінансового і товарного ринку. Чим вище попит на певні об'єкти банківських вкладень, тим вище ліквідність відповідних активів. Іншими словами, тим легше ці активи продати, отримавши за них "живі" гроші. Ліквідність також залежить від ціни продавця (тобто банку): чим вища ціна продажу активу, тим важче його продати, тим більше буде термін його перетворення в грошові кошти, а отже, ліквідність такого активу буде нижче.

Всі активи можна поділити за рівнем ліквідності:

• - на самоліквідние (грошові кошти в готівковій і безготівковій формі);
• - високоліквідні (термін реалізації яких обчислюється днями);
• - среднеліквідіие (термін реалізації яких обчислюється тижнями);
• - іізколіквідние (термін реалізації яких обчислюється місяцями),

Так, до високоліквідних активів відносяться короткі і короткострокові кредити, видані надійним платоспроможним позичальникам, короткострокові боргові цінні папери відмінкових емітентів, а також акції, які користуються попитом і котируються на організованому ринку цінних паперів.

Навпаки, об'єкти нерухомості, особливо будівлі і земельні ділянки, відносяться до низьколіквідних активів.

Головне практичне завдання кожного банку - підтримувати високий рівень ліквідності своїх активів. Ліквідність - основний, найважливіший принцип формування банківських активів.

Свої активи банки створюють з метою отримання доходу. Тільки невелика частина активів є неприбуткової. Тому активи поділяються на прибуткові та неприбуткової.

До дохідних активів в першу чергу відносяться:

• - кредити надані;
• - цінні папери;
• - матеріально-технічні активи, передані в фінансову оренду (лізинг).

Дохідними активами є також дорогоцінні метали і дорогоцінні камені, іноземна валюта, які приносять дохід при підвищенні їх ринкової вартості або в умовах інфляції (курсовий дохід).

Серед прибуткових активів виділяються вкладення, що приносять процентний дохід. Це кредити, боргові зобов'язання у вигляді цінних паперів, що приносять процентний дохід (облігації, векселі, депозитні сертифікати тощо).

У світовій і вітчизняній практиці розрахунково-касове обслуговування, а також проведення клієнтських платежів через кореспондентську мережу банку є платними.

Дохід, отриманий від активів, які представляють собою залишки на кореспондентських рахунках, по своїй суті носить характер комісійного доходу. Обсяг цього доходу залежить від масштабів клієнтської бази (тобто від кількості обслуговуваних клієнтів) і від обсягу безготівкового і готівкового обігу коштів. Чим більше число клієнтів і більше платіжний оборот банку, тим вищий дохід.

До неприбуткової активів відносяться вкладення у власну матеріально-технічну базу: будівлі офісів, меблі, комп'ютери, різне банківське і касове обладнання. Сюди ж входять і нематеріальні активи, необхідні для роботи банку: програмні продукти, права оренди будівель і приміщень і т.п. Від цих вкладень банки не отримують безпосередньо дохід, але без них була б неможлива і сама діяльність банківських установ.

За рівнем ризикованості (зворотний показник - надійність) всі активи групуються:

• - на високоризикові;
• - середньоризикової;
• - низькоризикові;
• - безризикові.

У банківській практиці існує таке правило: чим вища доходність активу, тим він більш ризиковий. Висока ризикованість вкладень означає їх меншу надійність, тобто слабку здатність до повернення. До високоризикових активів відносяться кредитні вкладення. Неповернення кредитів - досить часте явище в банківській практиці.

Існує різка диференціація за рівнем ризику вкладень в боргові цінні папери в залежності від надійності емітента.

Неприбуткової активи відносяться до безризикових.

Однією з найважливіших характеристик активів є їх терміновість. За цим показником вони поділяються на активи:

• - до запитання;
• - короткі (до 30 днів);
• - короткострокові (від 1 місяця до 1 року);
• - середньострокові (від 1 року до 3 років);
• - довгострокові (від 3 років).

Частина активів банку виступає його фінансовими вимогами. До вимог банку відносяться: грошові кошти, розміщені на кореспондентських рахунках банку в інших банках (кореспондентські рахунки в цін

тральних банку, в фонді обов'язкового резервування в центральному банку, в інших банках і банках-нерезидентах); кредити видані; вкладення в боргові цінні папери інших емітентів; матеріальні активи, здані в лізинг.

Нерухомість, інші матеріальні активи, що належать банку, а також залишки готівкових коштів в касі банку не є вимогами банку.

Для банків найважливішою проблемою в управлінні активами і пасивами є забезпечення відповідності за термінами між ресурсами залученими (пасивами) і їх розміщенням (активами). У сучасному банківському сленгу існують поняття "коротких" і "довгих" пасивів, "коротких" і "довгих" активів.

Мистецтво управління банківською діяльністю полягає в умінні раціонально поєднувати джерела формування банківських ресурсів за їх вартістю (чим дешевше, тим краще) і за термінами з такими напрямами їх розміщення (тобто формування активів), які забезпечують високий рівень ліквідності банку і прибутковості його діяльності , при прийнятному рівні ризику.