№1 (32), 2015

Дисбаланси є в будь-якої національної економіки і можуть спостерігатися в різних галузях. Тому в рамках даної статті автор торкнувся такі важливі аспекти турецької економіки, як дисбаланси платіжного балансу, дисбаланси в ресурсах і регіональні дисбаланси.

Ключові слова: Туреччина, дисбаланси, економіка, продуктивність, платіжний баланс, регіональні диспропорції.

N.Masumova. Т urkey's economic imbalances

Every national economy has imbalances in different sectors. In this article the author chose some aspects of Turkish economy's imbalances , as imbalances in balance of payments, imbalances in resources and regional disparities.

Keywords: Turkey, imbalances, economy, productivity, balance of payments, regional disparities.

Туреччина - одна з динамічно розвиваються країн світу, що володіє необхідним виробничим потенціалом для економічного зростання. Про валовий внутрішній продукт вона знаходиться серед країн-лідерів не тільки регіону Близького і Середнього Сходу, а й світової економіки - 1-ша в регіоні і 17-а економіка світу.

Країна протягом майже століття змінювала свою економічну модель, спираючись, головним чином, на європейський досвід. Ця трансформація була прямолінійною (етатизм - лібералізм - «змішана економіка» - ринкова економіка). Змінювалися пріоритети щодо різних форм власності, змінилося ставлення до використання іноземного капіталу, держава надавала всебічну підтримку впровадженню нових технологій, була радикально змінена структура землеволодіння та землекористування, зовнішньоекономічна стратегія. В результаті з відсталої аграрної країни на початку ХХ ст. перетворилася в індустріально-аграрну, яка постачає на світовий ринок, в т. ч. європейський, якісну промислову продукцію. Звісно ж, що турецький досвід модернізації виявився вельми успішним для мусульманської країни, яка в ХХI століття вступила з досить високим економічним потенціалом, не маючи на відміну від багатьох інших мусульманських країн такого фактора розвитку, як високі доходи від експорту енергоресурсів. Турецький шлях успішного і стабільного розвитку є унікальним, враховує як європейський досвід, так і свої власні традиції. За останні десятиліття якісно поліпшуються соціальні та економічні показники країни, зростає добробут населення.

Однак як і будь-яка економіка світу, турецька не позбавлена ​​дисбалансів, які спостерігалися в економіці на всьому протязі її історії і є в багатьох сферах економічної діяльності. Найбільших успіхів в згладжуванні економічних дисбалансів Туреччина добилася за останні 10 років, в період перебування при владі правлячої і нині Партії справедливості і розвитку, яку очолює тепер уже президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. В рамках даної статті хотілося б торкнутися таких аспектів економічних дисбалансів, як 1) дисбаланси в природних ресурсах, 2) дисбаланси в трудових ресурсах, 3) дисбаланси в ПБ, 4) регіональні дисбаланси.

Дисбаланси в природних ресурсах

Частка гірничодобувної промисловості в ВВП Туреччини незначна. З 2000-х рр. вона приблизно становить 1,1-1,5%. І незважаючи на уповільнення темпів зростання обробних галузей в 2008-2010 рр. ситуація в добувній промисловості стабільна. Умови для розвитку гірничодобувної промисловості Туреччина має. Вона багата на різноманітні природні ресурси. У країні налічується понад чотири тисячі родовищ різних корисних копалин, на яких видобувають понад п'ятдесяти видів мінералів і сировини, в т. Ч. Нафти і газу, правда, в дуже невеликих кількостях.

Основна частка сировини, що видобувається йде на забезпечення внутрішніх потреб, деякі з видобутих копалин поставляються на експорт. Це, перш за все, бор, хром, будівельні матеріали. У Туреччині знаходяться найбільші родовища бору (72,4% світових запасів), а також родовища хрому (0,2%), магнезиту (3,1%), мармуру, граніту, перліту, пемзи, бариту (4,7%), бентоніту і ін.

Активно ведеться пошук родовищ нафти і газу. ТРАО (Turkish Petroleum Corporation) було надано право на розвідку і розробку нафтових і газових родовищ, видобуток нафти і газу, а також на виробництво нафтопродуктів і нафтохімічної продукції, на збут готової продукції. Власні родовища нафти в основному зосереджені в районі Батмана і Кяхти, які задовольняють внутрішні потреби в даному виді сировини на 1-2%.

У Туреччині розробляються невеликі родовища газу в районі Егейського і Чорного морів, однак цього недостатньо для задоволення потреб країни. У 2009 р в Туреччині видобуто 729 тис. М3 природного газу, що на 27% менше, ніж роком раніше. Видобуток природного газу відрізняється крайньою нестабільністю. Але завдяки використанню сучасних технологій видобутку, вдалося подолати спад і в цілому для 2000-х рр. для неї була характерна зростаюча тенденція.

Одне із завдань, яка до сих пір стоїть перед урядом країни, - диверсифікація джерел і маршрутів постачання природного газу до Туреччини. Так, якщо в 2000 р в країну природний газ надходив по західному трубопроводу з Росії (≈70% всього імпортного газу), зріджений природний газ (СПГ) з Алжиру (≈25%), то вже в 2009 р Туреччина успішно впоралася зі що стоїть перед нею завданням. Запущені нові газопроводи «Блакитний потік», Південнокавказький трубопровід (Баку-Тбілісі-Ерзурум), газопровід з Ірану. У 2009 р 52% надходило з Росії, 16% - з Ірану, 15,0% - з Азербайджану, 14% - з Алжиру, 3% - з Нігерії. У 2012 р 56% всього споживаного Туреччиною природного газу доводилося на Росію, 18% - на Іран, 8% - на Азербайджан, 16% - на скраплений природний газ, 1% - на інші країни, 1% - внутрішній видобуток.

Тепер уже можна без сумніву сказати, що частка Росії в імпорті природного газу буде рости в зв'язку з відмовою від будівництва «Південного потоку». Введені санкції з боку Євросоюзу щодо Росії ускладнюють взаємні економічні відносини. Тому Росія вирішила перенаправити експортні потужності в бік Туреччини і побудувати новий Газопровід, який замінить проект «Південний потік». «Газпром» і турецька BOTAS підписали меморандум про будівництво нового трубопроводу через Чорне море потужністю 63 млрд м3 на рік. 660 км пройде в старому коридорі «Південного потоку» і 250 км - в новому в напрямку європейської частини Туреччини. На робочій зустрічі 27 січня 2015 року голова правління ВАТ «Газпром» О.Міллер і міністр енергетики і природних ресурсів Туреччини Т.Йилдиз обговорили ключові питання будівництва нового газопроводу в напрямку Туреччини по дну Чорного моря. Передбачувана дата запуску - грудень 2016 р Необхідно відзначити, що Туреччина є другим за величиною ринком збуту «Газпрому» після Німеччини. В даний час газ з Росії надходить по газопроводу «Блакитний потік» і Трансбалканського газопроводу (Росія - Україна - Молдова - Румунія - Болгарія).

Детальніше про газопроводах. BOTAŞ є фактично монополістом на внутрішньому ринку Туреччини в продажу, ціноутворенні і імпорті природного газу. В її віданні перебуває будівництво і експлуатація трубопроводів. Протяжність газових трубопроводів в Туреччині постійно збільшується і на початок 2014 р склала 12,6 тис. Км, з них на частку BOTAŞ доводиться 12,3 тис. Км, а ТРАО - 0,3 тис. Км. Спостерігаються стабільні темпи зростання обсягів імпорту природного газу, якщо в 1987 р цей показник склав 0,4 млнм3, вже в 2000 р - 14,8 млн м3, а в 2013 р - 40 млн м3. Протяжність газопроводів стає дедалі більше, що вписується в парадигму енергетичної безпеки Туреччини.

Країна дуже активно бере участь в регіональних транзитних інфраструктурних проектах, в тому числі будівництво транспортних трубопроводів. Через територію Туреччини проходить ряд міжнародних газопроводів, наприклад, такі, як «Баку-Тбілісі-Ерзурум», «Іран-Туреччина», «Блакитний потік», «трансбалтійський газопровід».

Одним з найважливіших інфраструктурних проектів для розвитку міцних зв'язків між країнами регіону було до недавнього часу укладену в липні 2009 р міждержавну угоду по будівництву газового трубопроводу «Туреччина-Болгарія-Румунія-Угорщина-Австрія» ( «Набукко»), по якому природний газ з Каспійського регіону і Близького Сходу доставлявся б через Туреччину до Європи. Проект «Набукко» мав стратегічне значення у сфері забезпечення енергетичної безпеки Туреччини і диверсифікації джерел отримання природного газу. Частка BOTAŞ в проекті Набукко становила 20%. [1] Як ми бачимо, проект не був реалізований до сих пір, хоча можливість його здійснення в майбутньому не виключена.

У 2007 р між Туреччиною, Грецією та Італією було підписано міжурядову угоду про будівництво газового трубопроводу «Туреччина-Греція-Італія». В Італії буде направлятися 13 млрд м3 / рік, з них в Грецію - 3,6 млрд м3 / рік. Запланований час пуску в експлуатацію даного газопроводу - 2012 р

Альтернативним варіантом є проект «Трансанатолійський газопровід» (TANAP). Даний трубопровід передбачає транспортування природного газу з родовищ Шах-Деніх Фаза 2 (Азербайджан) в Європу через територію Туреччини. Міністри енергетики Туреччини і Азербайджану в грудні 2011 р підписали угоду про майбутнє будівництво, і почався процес узгодження маршрутів проходження газопроводу по даному проекту. Частка турецького BOTAŞ в проекті складе 30% проекту, а 70% - на азербайджанський Socar.

Поряд з цим існує проект будівництва газопроводу «Туркменістан-Туреччина-Європа», за яким буде здійснюватися транспортування природного газу з Туркменістану через Каспійське море до Туреччини і далі до Європи. Пропускна здатність оцінюється в 30 млрд м3 / рік. Також існують проекти газопроводів «Єгипет-Туреччина», «Ірак-Туреччина». [2]

Вище йшлося про проект «Південний потік», маршрут якого тепер повинен проходити по шельфу Туреччини.

Нафтопроводи. Протяжність нафтопроводів, що проходять через територію Туреччини на початок 2015 р склала 3045 км, з них на дві гілки нафтопроводу Ірак-Туреччина доводиться одна тисяча вісімсот сімдесят шість км, на Джейхан-Кириккалє - 448 км, Батман-Дортйол - 511 км, Баку-Тбілісі-Джейхан - 1076 км (загальна протяжність +1776 км). [3]

Батман-Дортйол. Видобувається в Батмані нафта транспортується в морський порт Дортйол (Іскендерунском затоку). Цей перший турецький нафтопровід був пущений в експлуатацію в 1967 р, з 1984 р знаходиться у веденні BOTAŞ. На сьогоднішній день її пропускна здатність становить 4,5 млн т в рік, і за даними на кінець 2014 р даним нафтопроводом було транспортовано 2,1 млн т, або ж 14,5 млн бар (з них 14,5 млн бар нафти надійшло на нафтопереробний завод в Батмані). [4]

Ірак-Туреччина. Іраксько-турецький нафтопровід Кіркук-Джейхан почав свою роботу в 1976 р Кіркук-Джейхан є найбільшим нафтопроводом Іраку, що з'єднує Кіркукское родовище і нафтоналивний порт, розташований в турецькому місті Джейхан. Після модернізації і будівництва другої лінії в 1987 р пропускна здатність нафтопроводу збільшилася до 70,9 млн т в рік. Загальна протяжність двох ліній становить 1 867 км, з них 1297 км (по 641 км і 656 км) проходить по території Туреччини, а 570 км по території Іраку. У 2014 р по цьому нафтопроводу було транспортовано 7,6 млн т (55,9 млн бар) сирої нафти. За останній час нафтопровід кілька разів піддавався нападам бойовиків Робочої партії Курдистану, регулярно відбуваються теракти і диверсії.

Баку-Тбілісі-Джейхан. У 2006 р був пущений в експлуатацію нафтопровід «Баку-Тбілісі-Джейхан», будівництво якого викликав сумніви і суперечки у багатьох експертів про доцільність і окупності цього проекту. Однак уже сьогодні видобувається в Баку нафту через територію Грузії поставляється в термінал Джейхан. Нафтопровід був прокладений в обхід Росії, яка побоювалася ослаблення впливу в регіоні. Багато фахівців вважають, що для підвищення рентабельності даного маршруту необхідна участь в ньому Казахстану і Туркменії. У 2014 р транспортовано 262 бар.нефті [5]
Джейхан-Кириккалє. Нафтопровід Джейхан-Кириккалє протяжністю 448 км і потужністю 7,2 млн т на рік приносить сиру нафту в нафтопереробний завод в Кириккалє в центральній Туреччині. У 2009 р було транспортовано 20,2 млн бар. Сирої нафти, а в 2014 р - 22,2 млн бар.

Таким чином, великі успіхи досягнуті на шляху диверсифікації маршрутів постачання енергоресурсів. Туреччина вирішує свою стратегічну задачу, використовуючи свій географічний потенціал, і перетворює країну в енергетичний хаб в регіоні.

Дисбаланси в трудових ресурсах

Туреччина країна з великим і молодим населенням. За останніми статистичними даними, чисельність населення Туреччини склала 77,7 млн ​​осіб і, слід зазначити, спостерігаються досить високі темпи приросту - близько 13,2 ‰. Національна статистична служба представила кілька сценаріїв демографічного розвитку країни. Залежно від коефіцієнта фертильності (1,65, 2,11, 3) до 2075 року чисельність населення Туреччини повинна скласти 89 млн чол., 119 млн чол., 141 млн чол. відповідно. Завдяки великій кількості населення Туреччина має досить ємний внутрішній ринок. Незважаючи на деяке поліпшення, є великий розрив між багатими і бідними. Так, Коефіцієнт Джині в 1987 р составлял43,57%, в 2000 р - 41,4, в 2012 р - 40,0%.

Диспропорції спостерігаються у віковій структурі населення, проте це є одночасно і перевагою страни.24,3% - це населення у віці від 0 до 14 років, 67,8% - від 15 до 64 років, 8% - старше 65 років. Частка економічно активного населення становить 67,8% при рівні безробіття 9%. Рівень грамотності в Туреччині зростає, якщо в 1997 році лише 87% населення було охоплено початковою освітою, то вже в 2014 р цей показник склав 99%.

Існують певні дисбаланси в структурі зайнятості. Найбільш гостро вони спостерігаються в сільському господарстві. Згідно з даними Державного інституту статистики в сільському господарстві у 2008 році було зайнято 22,0%, в 2013 р - 21,4% економічно активного населення країни [6] [7] (для порівняння в 1923 р в сільському господарстві було зайнято - 85%, 1950 року - 84%, 1980 - 51%). [8] У 2008 р частка галузі в структурі ВВП склала близько 9,4% ВВП країни, в 2009 р - 10,1%, в 2010 р - 9,4%, в 2013 р - 9,2% [9] (в 1980 р на частку сільського господарства припадало 24,2% ВВП країни). Дисбаланс між чисельністю зайнятих в сільському господарстві і доданою вартістю відображає значення для даної галузі, як з економічної, так і з соціальної точки зору. Також можна сказати, що сільське господарство в Туреччині до сих пір має низьку продуктивність. Одночасно, існує проблема прихованого безробіття в сільській місцевості, що впливає на міграційні потоки всередині країни.

З початком лібералізації в 1980-х рр. ні військове, ні цивільний уряд не приділяли належної уваги сільськогосподарському сектору, незважаючи на те, що половина економічно активного населення країни була зайнята в даному секторі економіки. Цим і пояснюється низькі темпи приросту сільського господарства в порівнянні з післявоєнними роками: в середньому даний показник становив 0,66% (в 1980-1990 рр.). [10] У 1990-і рр. середні темпи приросту зросли до 1,7%, 2000-і рр. спостерігається така ж тенденція - середні темпи приросту сільського господарства залишаються невисокими - приблизно 2%. Однак за середніми темпами зростання ховаються різкі коливання по роках, що свідчить про виняткову залежності сільськогосподарського виробництва від погодних умов.

Проте, продуктивність праці в сільському господарстві з 1980 р по 2013 збільшилася в 3,5 рази, що пояснюється розвитком інфраструктури села, підвищенням рівня кваліфікації сільгоспробітників і керівної ланки, використанням нової техніки, нових видів добрив, зрошення, системи обробітку грунту і технологій посівів.

Новий етап модернізації промисловості був пов'язаний з початком лібералізацією економіки на початку 1980-х рр. Як зазначалося вище, частка промисловості вже з 1983 р стала стабільно перевищувати частку сільського господарства, і країна з аграрної перетворилася в індустріально-аграрну. У 1980-ті р промисловість зростала в середньому на 6,4% (при зростанні ВВП - 4,2%), а в 1990-ті - на 4,7% (при зростанні ВВП - 3,8%). Скорочення темпів зростання в 1990-і рр. пояснюється несприятливою економічною кон'юнктурою в країні внаслідок криз 1994 і 1998 р

До початку світової фінансової кризи 2008 р промисловість в Туреччині в 2000-і рр. показувала також досить високі темпи зростання, що супроводжуються якісними структурними зрушеннями: з 2002 р (т. е. з часу закінчення кризи 2001 року і з моменту приходу до влади ПСР) по 2007 р темпи зростання склали в середньому 8,1%, при темпах зростання ВВП - 4,8% [11] Негативний вплив світової фінансової кризи позначилося на промисловості, і вже в третьому кварталі 2008 р відбулося уповільнення темпів зростання, а в четвертому кварталі того ж року темпи зростання промисловості стали негативними. Але в цю кризу промисловість постраждала трохи менше, ніж під час кризи 2001 р У 2001 р темпи падіння промислових галузей становили 9,1%, а в 2009 році - 8,6%. [12] Незважаючи на це, за десятиліття з 2002 по 2012 рр. в середньому темпи зростання промисловості склали 5,9%. В результаті частка промислових галузей за останні 10 років не змінилася і в середньому залишала 32% ВВП.

Порівняння продуктивності праці промісловості за 1980 и за 2012 рр. дозволяє зробити висновок, що ефективність добувної та обробної промисловості підвищилася, т. к. з 1980 р продуктивність праці як добувної, так і обробної промисловості збільшилася майже в 1,5 рази. Зростання продуктивності праці в добувній промисловості пояснюється тим, що переважна більшість підприємств галузі в 1980 р були державними, і приватизація змогла забезпечити їх модернізацію і більш ефективне використання робочої сили і техніки, в той же час в обробній промисловості зростання продуктивності забезпечувався впровадженням сучасних прогресивних технологій і автоматизацією виробництва.

Дисбаланси в ПБ

Наявність будь то позитивного, будь то негативного сальдо свідчить про певні дисбаланси, або стосовно до даного розділу диспропорції платіжного балансу.

1) Рахунок поточних операцій традиційно зводиться з негативним сальдо за статтею «Товари», що пояснюється великою залежністю Туреччини від імпорту енергоресурсів. Тому однією з проблем турецької економіки є постійне залучення зовнішніх джерел фінансування. 2) Стаття «Послуги» в Туреччині за весь сучасний етап зводиться з позитивним сальдо. Туреччина є одним зі світових туристичних центрів, і близько 60% експорту послуг припадає на сферу туризму. Також важливу роль відіграє і транспорт, на який припадає 27% експорту послуг. [13] 3) Переклади турецьких робітників на батьківщину позитивно позначаються на стані платіжного балансу. 4) Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами з 2002 р стабільно зводиться з позитивним сальдо. Приплив капіталу перевищує відтік майже за всіма статтями, за винятком кризового 2001 і 2008 року, коли стаття «портфельні інвестиції» зводилася з негативним сальдо. 5) Розділ «Чисті помилки і пропуски» з 2003 р зводиться з позитивним сальдо, що може пояснюватися нелегальним ввезенням капіталу в Туреччину, в т. Ч. Через ісламські фонди.

Регіональні дисбаланси

У Туреччині існують дуже великі диспропорції в регіональному розвитку. Історично так склалося, що великі портові міста на протязі всього існування Османської імперії і сучасної Туреччини розвивалися досить динамічно, на відміну від східних територій. А індустріалізація 1960-70-х рр. сприяла посиленню диспропорцій, тому що великі промислові підприємства розташовувалися практично завжди в портових містах або в Центральній Анатолії. Тому існують такі економічно розвинені провінції, як Стамбул з ВРП на душу населення 13865 $, Кочаелі - 13138 $, Анкара - 12259 $, Бурса - 12126 $, [14] і в той же час відсталі провінції Ван - 3515 $, Агри, Карс, Ігдир - 4001 $, Шанлиурфа, Діарбакир - 4282 $. Характер і глибина діспрорцій в регіональному розвитку викликають серйозні побоювання у ЄС і є одним з пунктів в переговорному процесі.

Для більш поглибленого вивчення економічної ситуації в країні, виявлення диспропорцій та подальшого їх згладжування Туреччину ділять на 7 економічних регіонів:

1. Егейський регіон
2. Чорноморський регіон
3. Регион Центральная Анатолия
4. Регіон Східна Анатолія (найменш розвинена)
5. регіон Мармара
6. середземноморський регіон
7. Регіон Південно-Східна Анатолія

Державна регіональна політика Туреччини направлена ​​на забезпечення рівномірного розвитку всіх регіонів країни. Одним з головних напрямків регіональної політики є розвиток економічного регіону Південно-Східна Анатолія. У1989 р був запущений великий і найдорожчий проект в історії Туреччини - Проект Південно-Східної Анатолії (ГАП). Метою даного проекту є згладжування регіональних диспропорцій, економічний розвиток південного сходу країни і підвищення грамотності і рівня життя місцевого населення, а також переселення в даний регіон малоземельних або безземельних селян і наділення їх землею, [15] зменшення соціального розриву між жителями міста і сіл, збільшення площі зрошуваних земель, збільшення врожайності за рахунок будівництва 22 іригаційних дамб і 19 гідроелектростанцій на річці Тигр і Євфрат, розвиток інфраструктури в регіоні, а також будуєте ьство хайвею, що з'єднує Туреччину з Сирією та Іраком, аеропорту, порту, ВЕЗ.

Примітно те, що проект ГАП передбачає зрошення земель площею близько 1,8 млн га на рівнині Харан, що життєво необхідно для соціально-економічного розвитку даного регіону. На кінець 2014 року в рамках даного проекту в експлуатацію вже здано 10 гідроелектростанцій і побудовано 16 греблі. Але збільшення використання стоку річок Тигр і Євфрат викликає протест у сусідніх країн - Сирії та Іраку, що стримує реалізацію проекту.

У регіоні Південно-Східна Анатолія проживає 11% населення країни, на регіон припадає 5,2% ВВП, а при розгляді галузевої структури ВВП, то на регіон ГАП доводиться 10% сільського господарства країни, 5% промисловості і 5% сфери послуг.

ГАП сьогодні. Можна з упевненістю сказати, що наявні на сьогоднішній день результати вражають і багато вже побудовано і зроблено в рамках Проекту. Так, 1) збільшилася частка регіону у ВВП країни - з 4,5 в 2004 р до 5,2 в 20011 р 2) збільшилася чисельність населення з 2000 р по 2013 р майже на 100 тис. Осіб 3) Побудовано 10 з 19 ГЕС і 16 з 22 іригаційних дамб. 4) Трохи зменшився рівень безробіття з 17% у 2007 році до 14% в 2013 р 5) Частка регіону в експорті країни з 3% зросла до 5,3% (2007-2013 рр.). 6) Збільшилася кількість вчителів в уч.заведеніях, і відкрилося 14 вузів. 7) 2007 року в регіоні було 96 лікарень і 10 тис.койко / місць, то вже в 2012 р 120 лікарень і 16 тис ліжко / місць. 8) Побудовано автомобільні розв'язки і 8 аеропортів, модернізовано залізничне полотно. 9) За останні десять років збудовано 7 організовано-промислових зон і 8 технопарків (всього 16 і 35 в зоні ГАП).

* * *

Отже, автор спробував дати оцінку деяким наявним в економіці Туреччини дисбалансів. По-перше, існують колосальний розрив в економічному розвитку між історично розвиненими і відсталими регіонами країни, до цього накладається і великий розрив в розшаруванні суспільства, який трохи скоротився за останні десять років. По-друге, через високі темпи зростання економіки і відсутності в країні родовищ нафти і газу, Туреччина знаходиться у великій залежності від імпорту енергоресурсів, а диверсифікація джерел імпорту сировини є пріоритетним напрямком енергетичної безпеки країни. По-третє, є дисбаланси в платіжному балансі, великий дефіцит рахунку поточних операцій покривається позитивним сальдо рахунку операцій з капіталом. По-четверте, диспропорції у віковій структурі населення є з одного боку недоліком, а з іншого боку перевагою економіки Туреччини. Перераховані дисбаланси не є єдиними для економіки Туреччини і в короткостроковій перспектив не завжди загрожують макроекономічної стабільності і стійкості економічного зростання. Однак в довгостроковій перспективі вони можуть серйозно загальмувати розвиток країни. Тому усунення диспропорцій є об'єктивною потребою економіки Туреччини.

[1] BOTAŞ Annual Report, 2008. Ankara. Р.13.

[2] BOTAŞURL: http://www.botas.gov.tr/ (Дата звернення 05.02.2015).

[3] Petrol boruhattıuzunluğuvetaşınan petrol miktarı. URL: www.turkstat.gov.tr ​​(дата звернення 05.02.2015).

[4] BOTAŞURL: http://www.botas.gov.tr/ (Дата звернення 05.02.2015).

[5] Ibid.

[6] Промисловість - 27% ВВП і 26% е.а.н., сфера послуг - 64% ВВП і 48,5% е.а.н.

[7] Facts and Figers 2013.Türkiye İstatistik Kurumu. URL: http://www.tuik.gov.tr/Start.do (Дата звернення 10.02.2015).

[8] MetinKunt. Turkey in the Mordern World. The Cambridge History of Turkey, Volume 4. 2008. P. 267.

[9] в цінах 1998 р

[10] Розраховано за: İstatistikGöstergeler (1923-2007). Türkiye İstatistik KurumuMatbaası, AnkaraAralık 2008.S.668.

[11] В окремі роки темпи зростання окремих секторів промисловості обчислювалися двозначними цифрами.

[12] У 2009 р гірничодобувну промисловість впала на 6,7%, на обробну промисловість - 7,2%, на виробництво і розподіл електроенергії, газу і води - на 3,5%. Sabitfiyatlarlagayrisafiyurtiçihasıla. Türkiye İstatistik Kurumu. URL: http://www.tuik.gov.tr/Start.do (Дата звернення 29.08.2011).

[13] Central Bank of the Republic of Turkey. Balance of Payments (Detailed Presentation) .URL: http://www.tcmb.gov.tr/yeni/eng/ (Дата звернення 30.01.2015).

[14] Дані на 2011 р Turkstat.gov.tr ​​(дата звернення 12.02.2015)

[15] Згідно із законом дана земля не могла бути продана, здана в оренду, а лише могла бути передана спадкоємцю єдиним ділянкою.