Механізми державного регулювання зайнятості населення

В умовах глобалізації світової економіки пріоритетного значення набуває розвиток людського фактора як невід'ємної складової забезпечення конкурентоспроможності економіки. В умовах інноваційного спрямованого розвитку розвинених економік саме отримання конкурентних переваг, пов'язаних з ефективним використанням людських ресурсів, виступає запорукою успіху в конкурентній боротьбі. Необхідною умовою продуктивного використання трудоресурсного потенціалу країни в умовах кризових явищ в світі стає саме забезпечення послідовної державної політики щодо стимулювання розвитку національного ринку праці.

Відсутність системних досліджень з даної проблеми обумовлює актуальність теми та визначає об'єктивну необхідність дослідження державного механізму регулювання зайнятості з визначенням принципів його формування. Перш за все, це стосується аналізу функцій держави на ринку праці в умовах посилення відкритості національних економік.

Однак протягом усього періоду після початку економічних реформ держава так і не змогла сформулювати цілісну концепцію регулювання зайнятості, зосереджуючи основні зусилля переважно на одній складовій - регулювання масштабів офіційного безробіття.

З огляду на, що основний оборот робочої сили відбувається в сфері низькокваліфікованої і мало оплачуваної роботи, таке регулювання відбувається за рахунок сприяння малоефективною зайнятості.

Отже, незважаючи на розробку Програми соціально-економічного розвитку, Основних напрямів реалізації державної політики зайнятості та територіальних програм зайнятості, держава практично не має довгострокової стратегії та дієвих механізмів, які могли б принципово змінити ситуацію на внутрішньому ринку праці і вплинути на мотивацію трудових мігрантів.

З огляду на значну рухливість соціально-економічних процесів, що визначають співвідношення попиту і пропозиції на ринку робочої сили і мінливість пріоритетів його розвитку, пошук напрямків вдосконалення механізмів впливу держави на ефективність зайнятості населення є актуальним, що і визначило тему дослідження.

Механізм державного регулювання зайнятості населення

Визначення шляхів вдосконалення механізму державного регулювання зайнятості населення та активізації державної і регіональної політики в цьому напрямку.

В умовах соціально орієнтованого розвитку економіки особливу роль відіграє підсистема державного регулювання зайнятості населення, головними елементами якої є суб'єкти, об'єкти, методи і засоби впливу. Велика питома вага в цьому механізмі займають органи державної влади (Міністерство соціальної політики, Державний центр зайнятості, органи місцевої влади), які повинні займатися формуванням і реалізацією програм державної політики зайнятості.

Необхідно відзначити, що на сучасному етапі розвитку світового господарства змінюється і значення ролі держави: воно характеризується вже не ступеня його втручання в ринковий механізм, а участю в забезпечення внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування економіки країни. Причому в умовах міжнародної економічної конкуренції, ефективною є держава, головним пріоритетом якої є відстоювання національних інтересів і гарантії економічної безпеки. Показником ефективності є співвідношення відкритості економіки країни і підтримка виробників на зовнішньому і внутрішньому ринку.

Держава регулює ринок праці, незважаючи як на пріоритети економічного зростання міжнародного поділу робочої сили, надають можливість проаналізувати і виявити тенденції в міграційних процесах робочої сили, а відповідно - забезпечити об'єктивну кадрову політику, можливості галузевого розподілу робочої сили в залежності від потреб суспільства, так і чинники політичного характеру.

Система державного регулювання зайнятості населення формується на мікро-, мезо-та макрорівнях

На перших двох і деякою мірою на третьому рівнях напрямки державного політики зайнятості повинні бути такими:

- Узгодження соціальної, міграційної, демографічної політики з цілями і пріоритетами політики зайнятості;

- Узгодження структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної, зовнішньоекономічної політики з системою цілей політики зайнятості;

- Забезпечення соціальної підтримки незайнятого населення.

Результативність політики держави на ринку праці неможлива без розробки ефективних заходів регулювання сфери зайнятості на всіх рівнях.

На макрорівні до основних завдань політики зайнятості можна віднести:

- Мінімізацію відтоку кваліфікованих кадрів за кордон, сприяння зайнятості мігрантів, регулювання трудових доходів;

- Регулювання якісних характеристик населення працездатного віку;

- Державну підтримку розвитку середнього бізнесу;

- Регулювання зовнішньоекономічних зв'язків;

- Рішення проблем з кредитуванням, дотаціями, субвенціями, податковими пільгами спрямованими на підтримку і розвиток, створення ефективних робочих місць в різних галузях економіки.

До завдань мезоуровня необхідно віднести основні пріоритети державної служби зайнятості.

Йдеться про напрямки регулювання:

- Підвищення якості робочої сили через професійну підготовку та перепідготовку;

- Цільова підтримка створення нових робочих місць;

- Організація професійного навчання, профорієнтації та профконсультації;

- Організація тимчасової зайнятості та інше.

На мікрорівні політика зайнятості повинна забезпечуватися такими засобами:

- Активізацією самозайнятості;

- Розвитку системи управління персоналом на підприємстві, яка б забезпечувала збереження зайнятості працюючих.

Одним з головних напрямків державного регулювання виступає розробка і здійснення активних програм на ринку праці. Крім того, такі програми дають безробітним можливість заробити стаж, полегшує вирішення завдання пошуку роботи на ринку праці, а також є основою для вибору майбутньої професії або допомагає при здійсненні перекваліфікації.

Критеріями ефективності роботи органів державної служби зайнятості є підвищення їх ролі в організації ринків праці - національного, регіонального, місцевого, а також ступінь задоволення попиту, як не зайнятих трудовою діяльністю громадян, так і роботодавців. Для зазначених цілей застосовується статистична інформація та адміністративні дані самої служби зайнятості, які дають уявлення про зареєстрованому ринку праці.

Саме в державній службі зайнятості акумулюється інформація, яка охоплює різні джерела даних:

1. Дані підприємств, установ, організацій про потребу в працівниках і кількість вивільнених працівників;

2. Дані центри зайнятості як виконавчих органів обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття:

3. Обсяги фінансування заходів соціального захисту від безробіття;

4. Чисельність і рух незайнятого населення, яке перебувало на обліку як безробітні та шукачі роботи;

5. Активні заходи щодо соціального захисту від безробіття.

На підставі зазначеної системи джерел інформації розробляються такі основні показники зареєстрованого ринку праці:

- Чисельність, рух і характеристики незайнятих громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також з їх числа кількість осіб, отримали офіційний статус безробітних (зареєстрованих безробітних);

- Причини незайнятості осіб, які перебувають на обліку;

- Тривалість зареєстрованого безробіття;

- Рівень зареєстрованого безробіття;

- Попит на робочу силу на зареєстрованому ринку праці (потреба в працівниках) за категоріями робочих місць, професійними групами, видами економічної діяльності - кількість вільних робочих місць (вакантних посад), викладених роботодавцями державній службі зайнятості;

- Навантаження на одне робоче місце (вакансію) за категоріями робочих місць і професійними групами;

- Працевлаштування незайнятих громадян за категоріями робочих місць та видами економічної діяльності;

- Рівень працевлаштування;

- Обсяги вивільнення працівників з економічних причин за категоріями робочих місць та видами економічної діяльності;

- Організація і проведення громадських робіт;

- Професійне навчання;

- Розмір допомоги по безробіттю.

Рух кількості незайнятого населення на обліку державної служби зайнятості представлений адміністративними даними про кількість незайнятих громадян, які:

- перебувати на обліку на початок або кінець звітного періоду;

- Зареєстрованих або знятих з обліку протягом звітного періоду;

- перебувати на обліку в службі зайнятості протягом звітного періоду.

Ринок праці розвивається під впливом політичних, економічних і соціальних реформ для якого були характерні позитивні тенденції поступового зростання обсягів зайнятості та скорочення безробіття.

Вважаю за необхідне для поліпшення ситуації на ринку праці провести на рівні держави:

- Визначення галузей, де передбачити збільшення виробництва товарів і послуг пріоритетного розвитку, в тому числі відповідним розширення сфери прикладання праці;

- Забезпечення інвестиційного пакета по певних галузях;

- Формування кредитної політики спрямованої на розвиток галузей і територій;

- Удосконалення податкової системи;

- Удосконалення системи професійної освіти на вимоги економіки динамічно змінюється (інноваційні системи навчання професійним навичкам);

- Реформування системи оплати праці, як фактор мотивації до зайнятості та формування споживчого попиту населення;

Ринок праці, ефективно функціонує, повинен мати розгалужену і дієву інфраструктуру, здатну застосовувати різні організаційні форми і методи забезпечення зайнятості населення та його соціального захисту. Основними складовими інфраструктури ринку праці є державна політика в сфері зайнятості, нормативно-правове забезпечення, державна служба зайнятості, центри професійної орієнтації та навчання, комерційні біржі працевлаштування, профспілки, союзи роботодавців, комп'ютерна мережа.

Отже, дослідження механізму державного регулювання зайнятості населення показує, що в даний час він включає:

- Систему правових інструментів (законів, норм, правил, законодавчих актів і нормативно-правових документів), що регулюють сферу соціально-трудових відносин;

- Інструменти фінансово-кредитної політики (джерела формування Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття та порядок їх використання), спрямовані на реалізацію програм зайнятості та підтримку населення, тимчасово не працює;

- Інструменти інвестиційної та податкової політики, які передбачають економічний вплив держави на роботодавців, а також на кількісний і якісний склад робочої сили в господарському комплексі;

- Кошти державної системи працевлаштування з розвиненою мережею центрів зайнятості, які регулюють рух трудових ресурсів, забезпечують працевлаштування незайнятого населення і організують професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів з урахуванням потреб ринку праці та конкретного роботодавця;

- Засоби системи державного контролю за дотриманням прийнятих і діючих правових, економічних та організаційних умов сприяння продуктивній зайнятості населення.

Склад інструментарію законодавчо-правового механізму є достатнім, проте його стан вимагає відповідного вдосконалення в напрямку формування досконалої правової бази державного регулювання зайнятості населення і забезпечення її реалізації.

На відміну від європейського законодавства, яке передбачає письмове інформування працівника про правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, винагороди за підсумками роботи за рік, домовленості про графік відпусток і т.д., у вітчизняному трудовому законодавстві такого обов'язку для роботодавця не передбачено. Юридична неоформленість трудових відносин фіксується на багатьох підприємствах. А це означає, що не всі постійні працівники підприємств захищені з правової точки зору. Держава не може захистити трудові права працівників, якщо вони не зафіксовані в письмовій формі.

Розвинені трудові відносини неможливі без існування організацій, які виступають від імені найманих працівників і захищають їх інтереси як соціальні амортизатори. Традиційно ними є професійні спілки - організації, що об'єднують пов'язаних спільними соціально-економічними інтересами працівників. Сьогодні профспілки - єдина масова громадська організація, яка залишилася в країні ще з радянських часів.

Ефективна організація регулювання зайнятості передбачає створення такого механізму, який відповідає сучасним вимогам щодо забезпечення комплексного вирішення завдань, що стоять перед службою зайнятості.

До основних проблем державного регулювання зайнятості населення можна віднести:

1. Низькі стандарти праці знижують економічну активність населення, посилює циклічне безробіття, яке збіглося зі світовою кризою за яким приходить безробіття інституційне.

2. З переходом до ринкової економіки помилково були зруйновані основи національної системи аналізу, оцінки і прогнозування ринку праці.

3. Відмова від інструменту державного замовлення та розподілу фахівців на користь ринкових регуляторів попиту, пропозиції призвели до дисбалансу ринку праці, відірваності системи освіти від реальних потреб національної економіки.

4. Відмова від єдиної тарифної сітки, системи нормування праці призвела до втрати зв'язку заробітної плати з кінцевими результатами праці.

5. Організаційна структура управління ринком праці розрахована на поточне регулювання ситуацій і не передбачає прогнозування стану ринку праці, розробку стратегічних планів, аналіз і контроль їх виконання, поточний коригування, вивчення регіональних диспропорцій на ринку праці і формування політики трудової міжрегіональної міграції.

Першочерговими заходами державної політики зайнятості повинні бути:

- Впровадження системи довгострокових прогнозів попиту на робочу силу за професіями і формування за результатами прогнозування державного замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів;

- Усунення непрозорості і тінізації трудових відносин;

- Перегляд стандартів праці;

- Формування української профспілок як справжнього соціального інституту.

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити ряд висновків і рекомендацій, що мають теоретичне і практичне значення

1. Досліджено, що механізм регулювання зайнятості населення як в умовах постійної економіки, так і в умовах нових викликів і істотних загроз економічному розвитку країни є досить складним, оскільки він поєднує ринковий механізм саморегулювання процесів, які відбуваються на ринку праці та систему заходів державного регулювання зайнятості .

Проведений аналіз найбільш відомих підходів розвитку ринку праці і зайнятості населення, які знайшли поширення в світовому економічному середовищі, дає підстави стверджувати, що вони лише характеризують окремі елементи ринку праці, але не дають повної і адекватної картини механізму його функціонування, ні концепція в повній мірі не може бути застосована при оцінці ринку праці та зайнятості населення.

2. Визначено, що регулювання рівня зайнятості є процесом свідомого, цілеспрямованого впливу держави на умови використання робочої сили за допомогою заходів економічного, адміністративного, законодавчого, організаційного та соціального плану. При цьому законодавчі та адміністративні заходи мають переважно регламентує характер, економічні, соціальні та організаційні - стимулюючий.

3. Аргументується висновок, за яким важливою причиною існування проблем в сфері зайнятості є слабке обліку в програмах державного і регіонального рівнів особливостей розвитку регіонів.

У вирішальній мірі подолання ситуації, що склалася залежить від здатності Державної служби зайнятості та її регіональних структур використовувати адекватні нинішньої ситуації методики діагностики стану зайнятості на ринках праці.