Сто років тому Україна вирощувала більше всіх в світі пшениці і виробляла більше всіх в світі цукру

Третя частина світових чорноземів, вигідне географічне положення, вдалі кліматичні особливості, відносно недорога робоча сила. Ці чинники сприяють активному розвитку українського АПК, залучення в нього внутрішніх і зарубіжних інвестицій (навіть зараз, коли інші галузі економіки не характеризуються високою інвестпривабливістю).

На частку України припадає близько 3,5-4% світового виробництва зернових. За останнє десятиліття експорт сільгосппродукції з України в країни Європи зріс в 2,75 рази. Якщо врахувати, що підвищення світового попиту на продовольство (його формують збільшення чисельності населення планети, підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, зміна структури споживання) в поєднанні зі зниженням площ родючих грунтів створюють передумови для зростання цін на продукцію сільського господарства в середньостроковій перспективі, то висока привабливість українського АПК очевидна. Але в цій колонці я хочу звернути увагу на одну з важливих проблем сільгоспгалузі України. Вона схожа з ключовою проблемою всієї української економіки - переважне виробництво сировини, а не готової продукції.

Розглянемо приклад з металургії, галузі, яка до недавнього часу була «наше все», і яку в останні роки тіснить з передових позицій саме сільське господарство. Якщо ми виробляємо чавун або сталь - це продукція нульового переділу, так як над цією продукцією проводилися мінімальні технологічні операції. Арматура, катанка, зроблені зі сталі - це, в залежності від якості, продукція нижчого або низького переділів. Трубна заготовка - продукція середнього переділу. Зварна труба нафтогазового сортаменту - продукція високого переділу. А ось безшовні труби з високолегованих сортів стали - це вже продукція вищого технологічного переділу.

Аналогії з АПК і сільським господарством провести нескладно. Сирі овочі, фрукти, ягоди - нульовий переділ. Вироблена з них продукція у вигляді варення або консервів - низький або середній переділ. Необроблене м'ясо - продукція нульового переділу. Якщо його акуратно нарізати і упакувати в вакуумні лотки, вийде продукція нижчого переділу. У разі, якщо будуть упаковані м'ясні напівфабрикати, з яких вдома можна швидко приготувати страву - це продукція низького переділу. Але якщо буде зроблено готові вироби (ковбаса, буженина, наприклад) - це вже продукція високого переділу. Зернові, по вирощуванню яких ми знаходимося в числі світових лідерів, з технологічної точки зору є продукцією нижчого переділу. Борошно - продукція низького технологічного переділу. Хлібобулочні вироби, в залежності від їх складності та якості можуть ставитися до продукції середнього переділу.

Звичайно, той факт, що ми рухаємося до домінування в структурі ВВП продукції АПК і сільського господарства - не привід для оптимізму. Так, наша промисловість випускає космічні супутники і турбіни для електростанцій, літаки і складну оптичну апаратуру, але питома вага цієї продукції вищого технологічного переділу, на жаль, зараз невисокий. А домогтися виробництва продукції вищого технологічного переділу в АПК і сільському господарстві нелегко через об'єктивні причини - не так вже й велика та частина асортименту цієї продукції, яка може бути віднесена до високого технологічного переділу. В умовах нарощування питомої ваги сільгоспгалузі в ВВП нам потрібно прагнути уникати домінування виробництва сільськогосподарської сировини. Тим більше, що в нашій практиці є вдалі приклади.

За останні 10 років одним з кращих прикладів переходу від експорту сільськогосподарської сировини до експорту готової продукції є ситуація з соняшником. Рішучі протекціоністські заходи привели до того, що з великого експортера насіння соняшнику наша країна перетворилася на одного з лідерів світового ринку соняшникової олії. З боку експортерів продукції з нульовим переділом (насіння соняшнику) було потужне опір. Але вийти в лідери світового ринку виробництва соняшникової олії не вдалося б без протекціоністських заходів на підтримку тих компаній, які вирішили відійти від експорту насіння і почати їх переробляти. Але хіба нелогічна підтримка тих комерційних структур, які мають намір виробляти продукцію більш високого технологічного переділу, випускати товари з більшою часткою доданої вартості? Є в цій ситуації і додаткові позитивні ефекти - серед українських переробників насіння соняшнику зберігається високий рівень конкуренції за ці насіння. Це забезпечує попит на них для сільгоспвиробників. А лідируючі позиції в світі з продажу готової продукції забезпечують передачу певної частини доходів і доданої вартості від продажу соняшникової олії на експортних ринках тим, хто вирощує соняшник. Тому Україна тепер займають лідируючі позиції в світі і по виробництву насіння соняшнику, і з експорту соняшникової олії. Але ж для сільського господарства соняшник - друга за важливістю культура після зернових.

Є й інші позитивні приклади експорту сільгосппродукції, а не сировини для її виробництва. Експорт продуктів переробки молока поступово зростає - за січень-червень 2017 року експорт молокопродуктів був на 77% більше, ніж за аналогічний період 2016 року. Такі темпи зростання дають надію на те, що через деякий час вдасться подолати негативні наслідки закриття російського ринку для українських молочних продуктів.

Розглянемо борошномельний галузь. У минулому році Україна експортувала 443 тис. Тонн борошна, зростання в порівнянні з 2016 роком склав 20%. Але проблеми тут почали з'являтися з іншого боку - виробництво борошна в Україні знизилося: в 2017 році було вироблено 1,94 млн. Тонн борошна, що на 2% менше, ніж в 2016 році. Що потрібно для того, що Україна істотно поліпшила позиції у рейтингу світових виробників борошна? Потрібно мати сировину, яке можна переробити на борошно - тобто зерно відповідної якості. Це у нас є - українські зернові культури славляться якістю. Потрібно мати сучасні потужності, які можуть перемелювати зерно в борошно з ефективністю, що дорівнює конкурентам. Потрібно мати логістичну інфраструктуру, яка зможе без втрат і в необхідні терміни відвантажити борошно на експорт. І, звичайно, необхідний персонал, який зможе все це забезпечити. У цих трьох напрямках у нас є куди розвиватися. До підгалузей сільського господарства, в яких ми виробляємо та експортуємо переважно продукцію нульового або низького переділів, відносяться тваринництво і овочівництво, саме вони і повинні стати предметом особливої ​​уваги держави.

Описана проблема - не єдина для нашого сільського господарства. Так, площа українських чорноземів порівнянна з площею Великобританії, проте використовуємо ми наші землі не найефективнішим чином - великі обсяги експорту забезпечуються швидше великими площами під зернові, ніж високою врожайністю. Однак, я вважаю, що до більш високої ефективності ми можемо прийти і через акцент на виробництво готової агропродукції.

Якщо в 2007 році, перед світовою економічною кризою, частка сільського господарства у ВВП України становила 6,3%, а обробної промисловості - 18,4%, то в 2016 році - відповідно 11,6% і 12%. При цьому третина обробної промисловості - харчопром, переробний сільськогосподарську сировину, який також є частиною АПК. Як оцінювати зміни, що відбулися в структурі економіки? Вище я вже відповів на це питання. Але якщо зараз так склалася ситуація, то ми повинні нарівні з прагненням повернутися в клуб промислово розвинутих країн, наполегливо працювати як над збереженням нинішніх позицій українського сільського господарства в світі, так і над підвищенням в структурі його виробництва і експорту питомої ваги готової продукції, особливо продукції середнього і високого технологічного переділу.

Як цього добитися? Давайте подивимося на те, завдяки чому були забезпечені лідируючі позиції України в світі з експорту соняшникової олії - специфіка сільськогосподарського виробництва потребує виваженої, помірно жорсткої державної політики протекціонізму. У більшості провідних країн світу основною метою такої політики є підтримка прибутковості сільськогосподарського товарного виробництва, забезпечення належних умов для конкурентоспроможних товаровиробників в міжнародному поділі. Тобто, державні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для виробників агропродукції з високою часткою доданої вартості - правильна міра. Як і щодо виробників високотехнологічної промислової продукції. Ресурси України обмежені, тому їх потрібно задіяти переважно для сприяння розвитку тих компаній, які випускають продукцію високого технологічного переділу.

Для цього можуть застосовуватися різні підходи і механізми, але переважаючими є два. Перший - створення і неухильне дотримання правил гри, які гарантують беззастережне дотримання прав власності та захисту інвестицій. Друге - бюджетне і податкове стимулювання, що дозволяє на більш якісному рівні здійснювати планування фінансових ресурсів і зосереджувати їх на пріоритетних напрямках розвитку агропромислового виробництва для досягнення максимальної ефективності інвестицій. Я не випадково розташував ці два фактори в такій послідовності: слід враховувати, що державні заходи податкового і бюджетного стимулювання - це важливе тактичне засіб підтримки розвитку, але не його основне джерело. Головна увага має бути зосереджена на залученні інвестицій, перш за все внутрішніх, в аграрний сектор і на поліпшенні загального інвестиційного клімату в країні.

Сто років тому Україна вирощувала більше всіх в світі пшениці і виробляла більше всіх в світі цукру. Століття по тому Україна входить до трійки світових лідерів з виробництва ячменю, є одним з найбільших виробників цукрових буряків, а також входить до числа світових лідерів по виробництву меду, цукру, олії, свинини і картоплі. Наша країна стабільно входить до п'ятірки найбільших експортерів кукурудзи, ріпаку, зернових. Стартові позиції у нас дуже хороші. Тепер важливо зосередитися на тому, щоб українські агровиробники займали високомаржинальних ніші світового ринку продовольства. І держава повинна їм у цьому допомагати.

Богдан Данилишин, академік НАН України
Lb.ua